СВЯТОВАСИЛІВСЬКА ТЕРИТОРІАЛЬНА ГРОМАДА

ПАМ’ЯТКИ ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ

СОЛОНЯНСЬКОГО (ДНІПРОВСЬКОГО) РАЙОНУ

(за матеріалами «Зводу пам’яток історії та культури України»)

СВЯТОВАСИЛІВСЬКА  ТЕРИТОРІАЛЬНА  ГРОМАДА

Пам’ятки археології

Пам’ятки історії та монументального мистецтва

Пам'ятки архітектури та містобудування

Святовасилівка

2025

    Історія заселення Солонянщини сягає своїм корінням у сиву давнину.

     Впродовж тисячоліть, змінюючи один одного, на цих землях проживали різні народи. Мовчазними свідками тих бурхливих історичних подій є численні археологічні пам’ятки, розташовані на території всього району: кургани, ґрунтові могильники, поселення, стоянки тощо.

     Наприклад, розкопками кургану поблизу с. Березнуватівка підтверджений факт існування в пізньому енеоліті Надпоріжжя поховальних споруд у вигляді наземної гробниці 26. Так, під час здійснення постмаріупольського поховання 3, підкурганному майданчику була надана незвичайна форма, в якій об’єднувалися антропоморфна стела й одночасно стилізоване зображення голови бика. У центрі майданчика, шляхом зняття дернового шару на глибину 0,2 м, була вирита могила. Навколо могили зроблена обмазка грязево-мулким ґрунтом, на якому з блоків такого ж ґрунту складена гробниця півсферичної форми. Судячи із залишків дерева, усередині була каркасна конструкція з лозин. Після здійснення поховання, гробниця була закрита й обкладена блоками, схожа на піраміду сферичної форми, діаметром 6 м. Одночасно зі спорудженням гробниці був викопаний кільцевий рів діаметром 19,5 м, завглибшки до 1,6 м і завширшки до 3,5 м. Глина з рову була укладена у вигляді валу навколо гробниці, забезпечуючи міцність крутим схилам курганного насипу. Будівництво енеолітичного кургану завершилося досипанням ґрунту, після чого курган став сягати заввишки близько 1 м.

1. село Барвінок

1.1. Курган (археол.) №1

     Розташований за 1,9 км на південний схід від центру села, за 0,25 км на схід від дороги Незабудине – Барвінок, на ріллі, на вододілі балок Чекереська та Крутенька, що впадають у р.Любимівка – притоку р.Комишувата Сура. Виявлений у 2003 р. Є. Л. Фещенком, повторно обстежений у 2011 р. С. М. Ніколаєвим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. Поодинокий курган заввишки 0,4 м, діаметр – 18 м. Поверхня розорюється, вершина сплощена, поли розтягнуті, насип – сегментоподібної форми.

1.2. Курганна група (археол.) №2

     Розташована на відстані 0,75 км на південний схід від центру села, поруч із польовою ґрунтовою дорогою, на ріллі, на вододілі балок Чекереська та Крутенька, що впадають у р.Любимівка – притоку р.Комишувата Сура. Виявлена в 1982 р. археологом Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького Л. М. Голубчик. Повторно обстежена у 2002 р. О. В. Рутковською та в 2011 р. В. В. Свистуновим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. У складі групи – два кургани, що розташовані на місцевості по вісі північ – південь на відстані 10 м. Домінуючий насип, що розташований у лісосмузі, заввишки 3,5 м, діаметр – 50 м. Поверхня задернована, поли підорюються, вершина чітко виражена. Менший насип заввишки 0,3 м, діаметр – 16 м. Поверхня розорюється, вершина сплощена, поли розтягнуті. Насипи – сегментоподібної форми. За 15 м на південний схід від більшого кургану виявлена жовта пляма від материкового викиду повністю розораного кургану.

2. село Березнуватівка

2.1. Курган (археол.) №3

     Розташований за 2,9 км на південний схід від центру села, за 0,4 км на захід від дороги Березнуватівка – Святовасилівка, на гребені вододілу б. Кобилинова та р. Грушівка, що впадають у р. Мокра Сура, в верхів’ях б. Пікінерка, що впадає в долину р. Грушівка.

Виявлений у 1982 р. археологом Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького Л. М. Голубчик. Повторно обстежений у 2002 р. О. В. Рутковською та в 2011 р. В. В. Свистуновим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. Поодинокий курган заввишки 3 м, діаметр – 60 м. Поверхня розорюється, вершина сплощена, поли розтягнуті, насип – сегментоподібної форми.

2.2. Курган (археол.) №4

     Розташований за 3,9 км на північний схід від центру села, на лінії вододілу б. Кобилинова та р. Грушівка, що впадають у р. Мокра Сура, в верхів’ях б. Клочкувата. Виявлений у 1982 р. археологом Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького Л. М. Голубчик. Повторно обстежений у 2002 р. О. В. Рутковською та в 2011 р. В. В. Свистуновим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. Поодинокий курган заввишки 4,7 м, діаметр – 60 м. Поверхня задернована, але поли частково розорюються. Насип – сегментоподібної форми. На вершині влаштований знак тріангуляції.

2.3. Курган (археол.) №5

     Розташований за 3,7 км на схід від центру села, на лінії вододілу балки р. Грушівка та б. Кобилинова, що впадають у р. Мокра Сура. Виявлений у 2003 р. Є. Л. Фещенком, повторно обстежений у 2011 р. В. В. Свистуновим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. Поодинокий курган заввишки 0,6 м, діаметр – 30 м. Поверхня розорюється, вершина сплощена, поли розтягнуті, насип – сегментоподібної форми.

2.4. Курган (археол.) №6

     Розташований за 2,85 км на південний схід від центру села, за 0,7 км на північний схід від дороги Березнуватівка – Святовасилівка, на вододілі б. Кобилинова та р. Грушівка, що впадають у долину р. Мокра Сура. Виявлений у 2003 р. Є. Л. Фещенком, повторно обстежений у 2011 р. В. В. Свистуновим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. Поодинокий курган заввишки 0,6 м, діаметр – 40 м. Поверхня розорюється, вершина сплощена, поли розтягнуті, насип – сегментоподібної форми.

2.5. Курганна група (археол.) №7

     Розташована за 1,9 км на північний захід від центру села, північніше дороги Маломихайлівка – Березнуватівка, на гребені вододілу балки Березнігувата та балки Довга, що впадають у долину р. Грушівка – притоки р. Мокра Сура. Виявлена в 1982 р. археологом Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького Л. М. Голубчик. Повторно обстежена в 2002 р. О. В. Рутковською та в 2011 р. В. В. Свистуновим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. У складі групи – три кургани, що розташовані компактно, на невеликій відстані один від одного. Домінуючий курган заввишки 3,5 м, діаметр – 40–60 м. Менші насипи мають такі розміри відповідно до порядку зменшення (висота/діаметр): 0,3/20 м та 0,1/16 м. Більший насип має овальну в плані форму, на двох менших насипах – світлі плями. Поверхні розорюються, вершини сплощені, поли розтягнуті, насипи – сегментоподібної форми.

2.6.Братська могила радянських воїнів (іст.) №1

Село Березнуватівка.

Братська могила радянських воїнів

     Біля сільської ради.

     У братській могилі поховано 297 воїнів 3-го Українського фронту, які загинули наприкінці жовтня 1943 р. у боях за визволення с. Березнуватівка та навколишньої території від гітлерівських військ.    

     Наприкінці жовтня 1943 р. частини 8-ї гв. А (генерал-полковник І. І. Масленников) та 46-ї А (генерал-майор В. В. Глаголєв) 3-го Українського фронту (генерал армії Р. Я. Малиновський) продовжили наступ на території Криничанського та Солонянського районів Дніпропетровської області, розпочатий іще після форсування р. Дніпро. На лівому фланзі 46-ї А наступала 152-га сд (полковник Ф. І. Куліжський), яка вела бої поблизу сіл Гайдамацьке (до 2016 р. – с.Червоний Яр) та Маяк (до 2016 р. – с. Червоний Маяк). Ліворуч від неї займала позиції 88-ма гв. сд (полковник Б. М. Панков) 8-ї гв. А.

     28 жовтня 152-га сд була передислокована в район с. Березнуватівка, зайнявши фронт праворуч від 88-ї гв. сд. Між цими дивізіями згодом розташувалась 79-та гв. сд (полковник Л. І. Вагін) 8-ї гв. А. Під час боїв 28–29 жовтня 1943 р. вищезгадувані військові частини за підтримки окремих підрозділів фронту визволили села Березнуватівка, Дергачівка, Боголюбівка, Костянтинівка, Грушівка, хутор Червоний та ін. Воїнів, які загинули, поховали на місцях боїв в індивідуальних та братських могилах. У 1958 р. останки 297 воїнів перенесли в могилу, що описується. Тоді ж поруч із нею встановили залізобетонну скульптуру воїна з автоматом та 2 стели з прізвищами похованих та земляків, які загинули на фронтах Другої світової війни. В 1980-ті рр. на пам’ятці провели реконструкцію: на могилу (3,05×11,2 м), облицьовану гранітними плитами, поклали 13 червоних гранітних дошок (12 – по 0,6×1,2 м, 1–0,7×1,4 м); скульптуру воїна замінили на жіночу; праворуч та ліворуч від пам’ятника спорудили 6 залізобетонних пілонів з арочними отворами, в кожному з яких укріпили по дзвону.

2.7.Могила С. Г. Нігояна (іст.) №2

Село Березнуватівкка.

Могила С. Г. Нігояна

     На сільському кладовищі, що біля дороги через село, поблизу від огорожі. Нігоян Сергій Гагікович (02.08.1993, с. Березнуватівка, Солонянський р-н, Дніпропетровська обл. – 22.01.2014, м. Київ) – Герой України (2014), один із учасників Євромайдану у Києві, перший загиблий під час протистоянь на вул. Грушевського. Батьки Сергія Нігояна переїхали до Дніпропетровської області у 1992 р. із с. Навур (Вірменія), рятуючись від військового конфлікту між вірменами та азербайджанцями за контроль над територією Нагорного Карабаху. Сергій Нігоян, який народився і виріс в Україні, після закінчення 9 класів середньої школи та сільськогосподарського ліцею вступив до Дніпродзержинського коледжу фізичного виховання, де навчався за фахом «вчитель фізкультури». У 2012 р. він посів третє місце на чемпіонаті м. Дніпродзержинськ (з 2016 р. – м. Кам’янське) з карате, яким активно займався з самого дитинства. У 2013 р. був відрахований з коледжу за систематичні пропуски занять. З 8 грудня 2013 р. став учасником Євромайдану в Києві, який зібрався на акцію протесту проти жорстокості підрозділу «Беркут», що 30 листопада 2013 р. розігнав студентів, застосувавши фізичну силу та спецзасоби. Добровільно увійшов до «Самооборони Майдану» та охороняв наметове містечко упродовж 1,5 місяця. На початку січня 2014 р. приїздив додому, і, трохи відпочивши, знову повернувся на Майдан відстоювати права громадян України. 22 січня 2014 р. Сергій Нігоян загинув від поранення свинцевою картеччю під час подій, що відбувалися неподалік стадіону Динамо в місті Києві на вул. Грушевського. Його смерть була зафіксована о 6.30 ранку за київським часом. 26 січня 2014 р. С. Г. Нігояна поховали в с. Березнуватівка. Указом Президента України від 21 листопаду 2014 р. Нігояну Сергію Гагіковичу за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних принципів демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народові, виявлені під час Революції гідності, надано звання «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» (посмертно). У червні 2015 р. нагороджений медаллю Української православної церкви Київського патріархату «За жертовність і любов до України» (посмертно). Позаду могили, що накрита чорною гранітною плитою, встановлено складну споруду у вигляді арки з чорного та червоного граніту, укріпленої на 2 стовпах та 2 колонах. Під аркою на єдиній основі розміщено 2 пілони з чорного граніту: на лівий, що значно вищий, нанесено ростове кольорове зображення С.Г.Нігояна на тлі Майдану; на правому – портретне зображення та меморіальний напис. Територія навколо могили викладена червоними гранітними плитами та обведена по периметру бордюром.

2.8. Могили учасників подій Української революції 1917–1921 рр. (іст.) №3

Село Березнуватівка.

Могили учасників Української революції 1917 – 1921 рр.

    На кладовищі, що при в’їзді до с. Березнуватівка. У 7 могилах поховані учасники подій Української революції 1917– 1921 рр. Кількість похованих та їхні прізвища невідомі.

У роки Української революції та військових подій 1917–1921 рр. землі Катеринославської губернії, як і більшість земель центральної та східної України, стали ареною зіткнення багатьох інтересів.    

    Так, у квітні 1918 р. Катеринославщину зайняли австрійські та німецькі війська, які були покликані УЦР для допомоги в боротьбі з більшовиками. Представники австро-німецьких сил на місцях в умовах військового часу проводили досить жорстку політику щодо місцевого населення: реквізували хліб у селян, спекулювали на борошні (купували зерно за твердою ціною, а продавали за завищеною в кілька разів), забирали зброю, сільськогосподарський реманент та худобу. Жителі с.Березнуватівка, як і інших населених пунктів Солонянщини, дуже потерпали в цей час від недоїдання та свавілля окупаційної влади. За таких обставин досить частими стали виступи селян, які нападали на продовольчі загони, направлені до них. Зокрема, в с. Кринички (нині – смт Кринички, Криничанський р-н, Дніпропетровська обл.), що знаходиться приблизно за 20 км від Березнуватівки, загін 41-го австрійського полку вилучив у селян усе зерно, не залишивши нічого для посіву. Оскільки протести не мали результату, то у середині червня 1918 р. відбулося збройне зіткнення, внаслідок якого загинуло понад 2000 осіб, а село практично повністю згоріло. Подібна ситуація склалася і в районному центрі с. Солоне (з 1960 р. – смт Солоне), де під час роззброєння відбулася сутичка, в якій загинуло близько 500 німців та 300 селян. Після подібних виступів окупаційна влада відправляла каральні загони до всіх навколишніх населених пунктів з метою виявлення уцілілих учасників та залякування інших (висікали різками, проводили показові розстріли тощо). Ситуація дещо стабілізувалася лише наприкінці 1918 р., коли австрійські та німецькі війська покинули територію України, але не повністю: у Березнуватівці, як і в інших селах Солонянщини, до влади прийшли більшовики, котрі активно реорганізовували органи влади на місцях. У липні 1919 р. Березнуватівка була зайнята військами А. І. Денікіна, але вже на початку 1920 р. знову стала підконтрольною більшовикам. Крім того, упродовж літа 1919 – осені 1920 рр. на цій території періодично з’являлись загони Н. Махна, а в с. СурськоМихайлівка, що знаходиться неподалік, продовжував діяти партизанський загін на чолі з діячем Катеринославської «Просвіти» Т. Ф. Гладченком, створений іще влітку 1918 р. У с. Березнуватівка загиблих учасників революційних подій поховали на краю кладовища, що на околиці села. Могили, що мають вигляд земляних пагорбів та по периметру обкладені цеглою, розташовані у два ряди: у першому – 3, у другому – 4. Між другою та третьою могилами в другому ряду встановлений металевий обеліск, увінчаний п’ятикутною зіркою. Написи на пам’ятці відсутні.

2.9. Могили учасників подій Української революції 1917–1921 рр. (іст.) №4

Село Березнуватівка.

Могили учасників Української революції 1917 – 1921 рр.

     На центральному кладовищі, стара частина. У 2 могилах поховані учасники подій Української революції 1917– 1921 рр. Поховано близько 20 осіб. Прізвища невідомі. У квітні 1918 р. Катеринославщину зайняли австрійські та німецькі війська, які були покликані УЦР для допомоги в боротьбі з більшовиками. Представники австро-німецьких сил на місцях в умовах військового часу проводили досить жорстку політику щодо місцевого населення: реквізували хліб у селян, спекулювали на борошні (купували зерно за твердою ціною, а продавали за завищеною в кілька разів), забирали зброю, сільськогосподарський реманент та худобу, за спроби спротиву заарештовували, сікли різками, розстрілювали. Жителі с. Березнуватівка, як і інших населених пунктів Солонянщини, дуже потерпали в цей час від недоїдання та свавілля окупаційної влади, тому не дивно, що в цей час стали непоодинокими виступи селян, які нападали на продовольчі загони. Подібні випадки у середині червня 1918 р. зафіксовані в декількох населених пунктах, розташованих за 20–30 км від Березнуватівки: в с. Кринички (нині – смт Кринички, Криничанський р-н, Дніпропетровська обл.), де загін 41-го австрійського полку вилучив у селян усе зерно, не залишивши нічого для посіву, відбулося збройне зіткнення, в результаті якого загинуло понад 2000 осіб, а село практично повністю згоріло; в районному центрі с. Солоне (з 1960 р. – смт Солоне) під час роззброєння відбулася сутичка між німцями та селянами, в якій загинуло близько 800 осіб (500 німців, 300 селян). Після подібних виступів окупаційна влада відправляла каральні загони до всіх навколишніх населених пунктів з метою виявлення уцілілих учасників та залякування інших (висікали різками, проводили показові розстріли тощо). Ситуація дещо стабілізувалася лише наприкінці 1918 р., коли австрійські та німецькі війська покинули територію України, але не повністю: у Березнуватівці, як і в інших селах Солонянщини, до влади прийшли більшовики, котрі активно реорганізовували органи влади на місцях.

     У липні 1919 р. Березнуватівка була зайнята військами А. І. Денікіна, але вже на початку 1920 р. знову стала підконтрольною більшовикам. Крім того, упродовж літа 1919 – осені 1920 рр. на цій території періодично з’являлись загони Н. Махна, а в с. СурськоМихайлівка, що знаходиться неподалік, продовжував діяти партизанський загін на чолі з Т. Ф. Гладченком, створений іще влітку 1918 р. За свідченнями жителів Березнуватівки, під час подій Української революції 1917–1921 рр. на території села розстріляли близько 20 осіб, які були поховані на кладовищі у 2 могилах, що описуються. Могили мають вигляд земляних пагорбів, що по периметру обкладені цеглою. Між могилами встановлений металевий обеліск, увінчаний п’ятикутною зіркою. Написи на пам’ятці відсутні.

3. село Голубинівка

3.1. Курган (археол.) №8

     Розташований за 0,85 км на південь від центру села, на ріллі, на схилі вододілу балок Широка та Грушівка, що впадають у р. Грушівка – притоку р. Мокра Сура. Виявлений у 1982 р. археологом Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького Л. М. Голубчик. Повторно обстежений у 2002 р. Є. Л. Фещенком та в 2011 р. С. М. Ніколаєвим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. Поодинокий курган заввишки 2,5 м, діаметр – 80 м. Поверхня задернована, поли розорюються та розтягнуті, вершина чітко виражена, насип – сегментоподібної форми.

3.2.Курган (археол.) №9

     Розташований за 2,5 км на схід від умовного центру північної частини села, на ріллі, на схилі вододілу балок Крута та безіменної, що впадають у р. Грушівка – притоку р. Мокра Сура. Виявлений у 2002 р. О. В. Рутковською, повторно обстежений у 2011 р. С. М. Ніколаєвим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. Поодинокий курган заввишки 1 м, діаметр – 30 м. Вершина задернована і чітко виражена, остання поверхня розорюється, поли розтягнуті, насип – сегментоподібної форми.

3.3.Курганна група «Могила Глибока» (археол.) №10

     Розташована за 1 км на північний схід від центру села, на ріллі, на вододільному плато між балками Глибока та Широка, що впадають у р. Грушівка – притоку р. Мокра Сура. Виявлена в 1982 р. археологом Дніпропетроського історичного музею ім. Д. І. Яворницького Л. М. Голубчик. Повторно обстежена в 2002 р. Є. Л. Фещенком та в 2011 р. С. М. Ніколаєвим – співробітником Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. У складі групи – чотири кургани, що розташовані на місцевості ланцюжком по вісі північний схід – південний захід протяжністю 0,2 км, на невеликій відстані один від одного. Розміри насипів надаються відповідно до порядку зменшення (висота/діаметр): 1,5/30 м; три – по 1/30 м. Поверхні розорюються, поли розтягнуті, вершини сплощені, насипи – сегментоподібної форми.

4. село Грушівка

4.1. Курганна група «Курган Бабкін» (археол.) №11

     Розташована за 1,1 км на південь від центру села, за 0,35 км на північ від лісосмуги, за 0,2 км на північний схід від ЛЕМ, на лінії вододілу балок Глибока та Довга, що впадають у долину р. Грушівка – притоку р. Мокра Сура. Виявлена в 1982 р. археологом Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького Л. М. Голубчик. Повторно обстежена в 2002 р. Є. Л. Фещенком та в 2011 р. В. В. Свистуновим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. У складі групи – чотири кургани, що розташовані компактно, на невеликій відстані один від одного. Насипи мають такі розміри відповідно до порядку зменшення (висота/діаметр): 1,8/50 м; 0,6/30 м; 0,4/20 м; 0,3/20 м. На вершині більшого кургану розташований знак тріангуляції. Поверхні розорюються, вершини сплощені, поли розтягнуті, насипи – сегментоподібної форми.

4.2.Курганна група (археол.) №12

     Розташована за 1,8 км на північний схід від центру села, за 0,8 км на південний захід від дороги Березнуватівка – Маломихайлівка, на гребені вододілу балки (яру) Березнігувата та б. Довга, що впадають у долину р. Грушівка – притоку р. Мокра Сура. Виявлена в 2003 р. Є. Л. Фещенком, повторно обстежена в 2011 р. В. В. Свистуновим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. У складі групи – три кургани, що розташовані компактно, витягнувшись ланцюжком по вісі захід – схід на невеликій відстані один від одного. Насипи мають такі розміри відповідно до порядку зменшення (висота/діаметр): 0,6/30 м; два – по 0,3/20 м. Поверхні розорюються, вершини сплощені, поли розтягнуті, насипи – сегментоподібної форми.

5. село Дальнє

5.1. Курган «Могила Красна» (археол.) №13

     Розташований за 2,1 км на південний схід від центру села, в смузі відчуження залізниці, на вододілі річок Грушівка та Комишувата Сура, в верхів’ях б. Красна (притока б. Грушівка). Виявлений у 2002 р. О. В. Рутковською, повторно обстежений у 2011 р. С. М. Ніколаєвим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. Поодинокий курган заввишки 2,5 м, діаметр – 50 м. Поверхня задернована, на ній ростуть дерева лісосмуги, поли розтягнуті, вершина чітко виражена, насип – сегментоподібної форми.

5.2.Курган (археол.) №14

     Розташований за 1,1 км на північний схід від центру села, на ріллі, поруч зпольовою ґрунтовою дорогою, на вододілі балок Красна (впадає в б. Грушівка) та Крута (впадає в р. Грушівка). Виявлений у 1982 р. археологом Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького Л. М. Голубчик. Повторно обстежений у 2002 р. Є. Л. Фещенком та в 2011 р. С. М. Ніколаєвим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. Поодинокий курган заввишки 1,5 м, діаметр – 40 м. Поверхня задернована, поли розтягнуті, вершина нечітко виражена, насип – сегментоподібної форми. На кургані – поховання ХІХ – ХХ ст.

6. село Карайкове

6.1. Курган (археол.) №15

     Розташований за 0,3 км на схід – південний схід від центру села, на кладовищі, на вододілі безіменних відрогів б. Грушівка, що впадає в р. Грушівка – притоку р. Мокра Сура. Виявлений у 1982 р. археологом Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького Л. М. Голубчик. Повторно обстежений у 2002 р. Є. Л. Фещенком та в 2011 р. С. М. Ніколаєвим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. Поодинокий курган заввишки 2 м, діаметр – 40 м. Поверхня задернована, в полах влаштовані поховання ХІХ – ХХ ст., вершина чітко виражена, на насипу сегментоподібної форми ростуть дерева.

7. село Костянтинівка

7.1. Курган (археол.) №16

     Розташований за 1,4 км на південний схід від центру села, на лінії вододілу балок Пікінерка та Крута, що впадають у долину р. Грушівка – притоку р. Мокра Сура. Виявлений у 2003 р. Є. Л. Фещенком, повторно обстежений у 2011 р. В. В. Свистуновим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. Поодинокий курган заввишки 0,6 м, діаметр – 32 м. Поверхня розорюється, вершина сплощена, поли розтягнуті, насип – сегментоподібної форми.

7.2.Курганна група (археол.) №17

     Розташована за 4,5 км на схід від центру села, за 0,25 км на схід від дороги Березнуватівка – Святовасилівка, на вододілі річок Грушівка, Комишувата Сура, що впадають у р. Мокра Сура, між відрогами балок Пікінерка, що впадає в долину р. Грушівка, та Кобилинова – притоку р. Мокра Сура. Виявлена в 1982 р. археологом Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького Л. М. Голубчик. Повторно обстежена в 2002 р. О. В. Рутковською та в 2011 р. В. В. Свистуновим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. У складі групи – два кургани, що розташовані по вісі північ – південь на відстані 40 м один від одного. Насипи мають такі розміри (висота/діаметр): 3/60 м; 2,5/60 м. Поверхні задерновані. В обох курганах виявлені грабіжницькі шурфи, у меншому викопано колодязь завглибшки 4 м, у більшому – 3 м. Ґрунт був викинутий у стару траншею, що зроблена за допомогою бульдозера. Менший курган знаходиться в лісосмузі. Насипи – сегментоподібної форми.

7.3.Курганна група (археол.) №18

     Розташована за 5,5 км на південний схід від центру села, за 0,75 км на схід від дороги Березнуватівка – Святовасилівка, на вододілі річок Грушівка, Комишувата Сура, що впадають у р. Мокра Сура, між відрогами балок Пікінерка, що впадає в долину р. Грушівка, та Кобилинова – притоку р. Мокра Сура. Виявлена в 1982 р. археологом Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького Л. М. Голубчик. Повторно обстежена в 2002 р. О. В. Рутковською та в 2011 р. В. В. Свистуновим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. У складі групи – чотири кургани, що розташовані компактним ланцюжком по вісі північний захід – південний схід протяжністю 0,3 км на невеликій відстані один від одного. Насипи мають такі розміри відповідно до порядку зменшення (висота/діаметр): 1,7/54 м; 1/40 м; два – по 0,3/20 м. Поверхні розорюються, вершини сплощені, поли розтягнуті, насипи – сегментоподібної форми. На одному з менших курганів виявлений так званий гранітний панцир.

7.4.Курганна група (археол.) №19

     Розташована за 2 км на південь від центру села, 0,9 км на схід від р. Грушівка та ставка, на лінії вододілу балок Красна (впадає в б. Грушівка) та Крута (впадає в долину р. Грушівка). Виявлена в 2003 р. Є. Л. Фещенком, повторно обстежена в 2011 р. В. В. Свистуновим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. У складі групи – два кургани, що розташовані на місцевості по вісі північ – південь на відстані 85 м один від одного. Насипи мають такі розміри (висота/діаметр): 2,5/80 м; 0,5/20 м. Поверхні розорюються, вершини сплощені, поли розтягнуті, насипи – сегментоподібної форми.

7.5 Могила радянського воїна 1943 р.

Пам’ятка історії місцевого значення. (іст.) №5

8. село Матросове

8.1. Курган (археол.) №20

     Розташований за 1,35 км на північ від центру села, на ріллі, на вододілі балок Красна та безіменної, що впадають у б. Грушівка. Виявлений у 1982 р. археологом Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького Л. М. Голубчик. Повторно обстежений у 2002 р. О. В. Рутковською та в 2011 р. С. М. Ніколаєвим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. Поодинокий курган заввишки 1,5 м, діаметр – 30 м. Поверхня розорюється, поли розтягнуті, вершина сплощена, насип – сегментоподібної форми.

8.2.Курганна група (археол.) №21

     Розташована за 2,1 км на південь від центру села, за 0,4 км на південь від залізниці, на ріллі, на вододілі річок Грушівка та Комишувата Сура, що впадають у р. Мокра Сура, в верхів’ях балок Воронівка, Вила та Красна. Виявлена в 2002 р. О. В. Рутковською, повторно обстежена в 2011 р. С. М. Ніколаєвим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. У складі групи – два кургани, що розташовані на місцевості по вісі північний схід – південний захід на відстані 30 м один від одного. Насипи мають такі розміри (висота/діаметр): 1/30 м; 0,5/20 м. Поверхні розорюються, поли розтягнуті, вершини сплощені, насипи – сегментоподібної форми.

9. село Межове

9.1. Курган (археол.) №22

      Розташований за 1,4 км на південний захід від центру села, на території кладовища, на схилі вододілу балки (яру) Березнігуватої та безіменної, що впадають у долину р. Грушівка. Виявлений у 2003 р. Є. Л. Фещенком. Повторно обстежений у 2011 р. співробітником Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей В. В. Свистуновим. Поодинокий курган заввишки 2 м, діаметр – 50 м. Поверхня задернована, насип – сегментоподібної форми. В кургані влаштовані поховання XX – XXI ст.

9.2. Курган (археол.) №23

     Розташований за 1,3 км на південний схід від центру села, за 0,8 км на північний схід від балки, ліворуч від ґрунтової дороги на с. Межове, на схилі вододілу балок Клочкувата та безіменної, що впадають у долину р. Грушівка. Виявлений у 2003 р. Є. Л. Фещенком. Повторно обстежений у 2011 р. співробітником Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей В. В. Свистуновим. Поодинокий курган заввишки 1,2 м, діаметр – 40 м. Поверхня розорюється, вершина сплощена, поли розтягнуті, насип – сегментоподібної форми.

10. село Наталівка

10.1. Курган «Могила Тернувата» (археол.) №24

     Розташований за 3 км на південний схід від центру села, на ріллі, на вододілі р. Любимівка (б. Комишувата) – притока р. Комишувата Сура та її приток – балок Бузинувата і Крутенька, що зливаються. Виявлений у 2003 р. Є. Л. Фещенком, повторно обстежений у 2011 р. С. М. Ніколаєвим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. Поодинокий курган заввишки 2,5 м, діаметр – 40 м. Поверхня розорюється, поли розтягнуті, вершина сплощена, насип – сегментоподібної форми.

10.2.Курган (археол.) №25

     Розташований за 1,75 км на північний схід від центру села, західніше лісосмуги, за 0,25 км на північний захід від польової дороги, у верхів’ях приток р. Любимівка (б. Комишувата) – балок Бузинувата і Крутенька, що зливаються. Виявлений у 1982 р. археологом Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького Л. М. Голубчик. Повторно обстежений у 2003 р. Є. Л. Фещенком та в 2011 р. С. М. Ніколаєвим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. Поодинокий курган заввишки 2 м, діаметр – 30 м. Вершина задернована і чітко виражена, поверхня розорюється, поли розтягнуті, насип – сегментоподібної форми – витягнутий у напрямку північний схід – південний захід.

10.3.Курган (археол.) №26

    Розташований за 3,5 км на південний схід від центру села, за 2,2 км на схід від південної околиці, на ріллі, на вододілі р. Любимівка (б. Комишувата) – притока р. Комишувата Сура та її приток – балок Бузинувата і Крутенька, що зливаються. Виявлений у 2003 р. Є. Л. Фещенком, повторно обстежений у 2011 р. С. М. Ніколаєвим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. Поодинокий курган заввишки 0,7 м, діаметр – 20 м. Поверхня розорюється, поли розтягнуті, вершина сплощена, насип – сегментоподібної форми.

10.4.Курган (археол.) №27

    Розташований за 3,4 км на південь від центру села, на ріллі, на вододілі балок Хижина та Кондратьєвка, що впадають у р. Любимівка (б. Комишувата) – притоку р. Комишувата Сура. Виявлений у 2004 р. О. В. Рутковською, повторно обстежений у 2011 р. С. М. Ніколаєвим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. Поодинокий курган заввишки 1,5 м, діаметр – 30 м. Поверхня розорюється, поли розтягнуті, вершина сплощена, насип – сегментоподібної форми.

10.5.Курган (археол.) №28

     Розташований за 2,25 км на південь від центру села, на ріллі, на вододілі між б. Хижина, що впадає в р. Любимівка (б. Комишувата) та безіменною, що впадає в р. Комишувата Сура північніше. Виявлений у 2003 р. Є. Л. Фещенко, повторно обстежений у 2011 р. С. М. Ніколаєвим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. Поодинокий курган заввишки 1 м, діаметр – 20 м. Поверхня розорюється, поли розтягнуті, вершина сплощена, насип – сегментоподібної форми.

10.6.Курган (археол.) №29

    Розташований за 0,85 км на схід від центру села, за 0,5 км на південний схід від польової дороги, за 0,18 км на північний захід від дороги Наталівка – Святовасилівка, на ріллі, у верхів’ях б. Тернувата, що впадає в р. Любимівка (б. Комишувата) – притоку р. Комишувата Сура. Виявлений у 2003 р. Є. Л. Фещенком, повторно обстежений у 2011 р. С. М. Ніколаєвим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. Поодинокий курган заввишки 0,3 м, діаметр – 18 м. Поверхня розорюється, поли розтягнуті, вершина сплощена, насип – сегментоподібної форми. В південно-західному напрямку виявлені дві плями світло-жовтого кольору від материкових викидів повністю розораних курганів.

10.7.Курган (археол.)  №30

     Розташований за 1,75 км на північний схід від центру села, за 0,7 км на північний захід від дороги на с. Святовасилівку, за 0,15 км на захід від лісосмуги, на ріллі, у верхів’ях приток р. Любимівка (б. Комишувата) – балок Бузинувата і Крутенька, що зливаються. Виявлений у 2003 р. Є. Л. Фещенком, повторно обстежений у 2011 р. С. М. Ніколаєвим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. Поодинокий курган заввишки 0,7 м, діаметр – 20 м. Поверхня розорюється, поли розтягнуті, вершина сплощена, насип – сегментоподібної форми. В насипу було влаштоване кулеметне гніздо часів війни.

10.8.Курган (археол.) №31

     Розташований за 1 км на північний захід від центру села, за 0,25 км на захід від околиці, на ріллі, на схилі вододілу балок Чекереська та Крутенька, що впадають у р. Любимівка (б. Комишувата) – притоку р. Комишувата Сура. Виявлений у 2003 р. Є. Л. Фещенком, повторно обстежений у 2011 р. С. М. Ніколаєвим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. Поодинокий курган заввишки 1 м, діаметр – 30 м. Поверхня розорюється, вершина сплощена, поли розтягнуті, насип – сегментоподібної форми. За 20 м на північний схід від насипу виявлена жовта пляма від материкового викиду від повністю розораного кургану.

10.9.Курганна група «Могила Гостра» (археол.) №32

     Розташована за 3,2 км на північний схід від центру села, південніше залізниці, на ріллі, на гребені вододілу річок Грушівка та Комишувата Сура, що впадають у р. Мокра Сура; у верхів’ях балок Воронівка, Крутенька та Красна. Виявлена в 1982 р. археологом Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького Л. М. Голубчик. Повторно обстежена в 2003 р. Є. Л. Фещенком та в 2011 р. С. М. Ніколаєвим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. У складі групи – два кургани, що розташовані на місцевості по вісі північний схід – південний захід на відстані 40 м один від одного. Домінуючий насип заввишки 7 м, діаметр – 60 м. Поверхня задернована, поли підорюються, вершина чітко виражена, насип – конічної форми. На насипу ростуть дерева. Другий за розмірами курган заввишки 0,5 м, діаметр – 20 м. Поверхня розорюється, вершина сплощена, поли розтягнуті, насип – сегментоподібної форми.

10.10. Курганна група (археол.) №33

     Розташована за 1,75 км на південний захід від центру села, за 1,25 км на захід від південної околиці, за 0,12 км на північ від дороги Наталівка – Незабудине, на ріллі, на вододілі між б. Хижина, що впадає в р. Любимівка (б. Комишувата) та безіменною, що впадає в р. Комишувата Сура північніше. Виявлена в 1982 р. археологом Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького Л. М. Голубчик. Повторно обстежена в 2003 р. Є. Л. Фещенком та в 2011 р. С. М. Ніколаєвим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. У складі групи – чотири кургани, що розташовані на місцевості прямокутником на відстані 30–60 м один від одного. Розміри насипів надаються відповідно до порядку зменшення (висота/ діаметр): 2/40 м; два – по 0,5/20 м; 0,3/16 м. Поверхні розорюються, вершини сплощені, поли розтягнуті, насипи – сегментоподібної форми. В південно-східному напрямку виявлена світло-жовта пляма від материкового викиду повністю розораного кургану.

10.11. Могили радянських воїнів (іст.) №6

Село Наталівка. Могили радянських воїнів

    У центрі села.

    У 2 братських могилах поховано 707 радянських воїнів 25-ї, 47-ї, 57-ї та 88-ї гв. сд 8-ї гв. А, які загинули у листопаді 1943 р. під час визволення хутора Веселий, села Незабудине та навколишньої території від гітлерівських військ. На початку листопада 1943 р. частини 8-ї гв. А (генерал-полковник І. І. Масленников, з 15.11.1943 р. – генерал-полковник В. І. Чуйков) 3-го Українського фронту (генерал армії Р. Я. Малиновський) вели тяжкі бої на території Солонянського району і повільно просувались на захід. Після визволення хуторів Промінь, Матросове та Карайкове лінія фронту перемістилася на декілька кілометрів у напрямку села Наталівка. Починаючи з листопада 1943 р., тут вела бої 25-та гв. сд (генерал-майор Г. А. Криволапов). Деякий час неподалік розташовувались частини 47-ї, 57-ї та 88-ї гв. сд, які в ніч на 7 листопада передали свої позиції 25-й гв. сд, яка тепер тримала лінію фронту протяжністю близько 16 км. У наступні дні противник по декілька разів на добу великими групами літаків бомбардував позиції радянських військ, що призводило до значних людських втрат. Крім того, підтягнувши в район сіл Дружелюбівка та Котлярівка, що східніше с. Наталівка, близько двох полків піхоти та танки, здійснивши міцну артпідготовку, гітлерівські війська перейшли в контратаку, наносячи основні удари по позиціях 81-го гв. сп дивізії, більша частина бійців якого загинула в цьому бою. 10 листопада 1943 р. підрозділи 25-ї гв. сд, що передали свої позиції 57-й та 88-й гв. сд, перемістилися праворуч і розпочали наступ із заходу на станцію Незабудине та село Наталівку. Бої в цьому напрямку точилися до 20 листопада 1943 р. Частину воїнів, які загинули, поховали в братській могилі в с. Наталівка, інших – у братських та індивідуальних могилах на місцях боїв.

     У 1956 р. останки воїнів із первинних місць поховань перенесли в братську могилу, що розташовувалась у с. Наталівка. Всього в цій могилі поховано 662 чол. Серед похованих було два Героя Радянського Союзу – М. С. Ільїн та Л. І. Рибачковський. Ільїн Микола Сергійович народився 11 травня 1925 р. у с. Івкіно (нині Переславський р-н, Ярославська обл., РФ). Закінчивши ремісниче училище в м. Ярославлі, працював столяром. На фронтах Другої світової війни – з 1943 р. Санітар 78-го гв. сп 25-ї гв. сд М. С. Ільїн брав участь у боях на Харківщині, Сіверському Донці. У вересні 1943 р. його дивізія, визволяючи населені пункти лівобережної частини Дніпропетровської області, вийшла до р. Дніпро й отримала завдання форсувати річку в районі с. Військове та зайняти плацдарм на правому березі. Переправа розпочалась у ніч на 26 вересня 1943 р., а в першій десантній групі ст. лейтенанта В. Зєвахіна був і М. С. Ільїн. Гітлерівці, які помітили пароми з десантом на середині річки, відкрили мінометно-кулеметний вогонь. Ільїну довелося надавати допомогу пораненим на воді. Досягнувши берега, десантники кинулись у перші траншеї противника ізахопили їх, але вранці німецькі війська розпочали контратаку, намагаючись скинути десант у річку. З’явилось багато поранених і М. Ільїн, який пересувався повзком, надавав допомогу легкопораненим на місці, а важкопоранених на собі виносив на берег річки, а вже звідти їх переправляли на лівий берег. Якщо ж ситуація на позиціях була особливо важкою, то він брав у руки автомат і допомагав відбиватись від контратак. 23 жовтня 1943 р. 25-та гв. сд разом з іншими частинами 3-го Українського фронту почала наступ із плацдарму, який призупинився в останніх числах жовтня 1943 р., а на початку листопада лінія фронту стабілізувалась поблизу с. Наталівка та ст. Незабудине. Під час однієї з контратак противника на позиції 25-ї гв. сд поблизу с. Наталівка 16 листопада 1943 р. Микола Ільїн загинув. За відвагу, патріотизм, проявлені в боях на плацдармі в районі с. Військове М. С. Ільїну 19 березня 1944 р. було присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно). Рибачковський Леонід Іванович народився 13 червня 1918 р. у с. Бистрівка (нині с. Бистріївка, Ружинський р-н, Житомирська обл., Україна). Після закінчення школи працював у колгоспі, потім поїхав на будівництво метрополітену в Москву. До лав Червоної армії призваний у 1942 р. Кулеметник, а згодом командир кулеметної обслуги 78-го гв. сп 25-ї гв. сд Л.І. Рибачковський брав участь у боях під Таранівкою на Харківщині взимку 1943 р. та на Сіверському Донці. В серпні 1943 р. його дивізія, що перебувала в складі 6-ї А Південно-Західного (з 20 жовтня 1943 р. – 3-й Український) фронту, брала участь у боях з визволення населених пунктів Харківської та Дніпропетровської областей, а 23 вересня вийшла до р. Дніпро. В ніч на 26 вересня 1943 р. Л. Рибачковський разом з обслугою кулемета форсував р. Дніпро у складі першої десантної групи ст. лейтенанта В. Зєвахіна. Трохи згодом разом із дивізією просувався по території Солонянського району, але 16 листопада 1943 р. загинув у боях на підступах до села Наталівка та станції Незабудине. За відвагу, патріотизм, проявлені в боях на плацдармі в районі с. Військове, Л. І. Рибачковському 19 березня 1944 р. було присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

     У 1958 р. біля братської могили установили двофігурну залізобетонну скульптуру, а в 1975 р. ліворуч і праворуч від пам’ятника розмістили 16 меморіальних іплит з прізвищами похованих воїнів і жителів сіл Наталівка та Незабудине, які загинули на фронтах Другої світової війни. В 1980-х рр. на пам’ятці провели реконструкцію, в результаті якої замінили скульптуру та спорудили стелу складної форми.

Село Наталівка. Могили радянських воїнів (Поховання 2011 р.) 

     У травні 2011 р., ліворуч від входу на пам’ятку, в окрему братську могилу здійснене поховання останків 45 невідомих радянських воїнів, які загинули в листопаді 1943 р. поблизу с. Наталівка. Тоді ж на могилу поклали меморіальну плиту з чорного полірованого граніту з меморіальним написом.

11. селище Незабудине

11.1. Курган (археол.) №34

     Розташований за 2,45 км на північний захід від центру селища, за 0,85 км на захід від залізниці, на ріллі, на вододілі річок Комишувата Сура, що впадає в р. Мокра Сура, та Базавлук, що впадає в р. Дніпро; у верхів’ях балок Жовта та Чекереська.

     Виявлений у 1982 р. археологом Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького Л. М. Голубчик. Повторно обстежений у 2003 р. Є. Л. Фещенком та в 2011 р. С. М. Ніколаєвим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. Поодинокий курган заввишки 1 м, діаметр – 70 м. Через чагарник форма насипу не визначається.

11.2.Могильник курганний (археол.) №35

     Розташований за 1,3 км – 1,6 км на північний захід від центру селища, на ріллі, на вододілі річок Комишувата Сура, що впадає в р. Мокра Сура, та Базавлук, що впадає в р. Дніпро; в верхів’ях балок Широка (притока б. Мостова), Жовта, Хижина та Чекереська. Виявлений у 1982 р. археологом Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького Л. М.Голубчик. Повторно обстежений у 2001– 2002 рр. співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей О. В. Рутковською та Є. Л. Фещенком та співробітником Лабораторії археології Подніпров’я В. М. Шалобудовим; у 2011 р. С. М. Ніколаєвим – співробітником Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. У складі могильника – сім курганів, що розташовані компактно на невеликій відстані один від одного. Насипи мають такі розміри відповідно до порядку зменшення (висота/діаметр): 1,5/50 м; 1,5/30 м; 1,2/40 м; три – по 1/30 м; 0,3/30 м. На одному з них, що розташований у лісосмузі, влаштований геодезичний бетонний репер. Поверхні розорюються, вершини сплощені, поли розтягнуті, насипи – сегментоподібної форми.

11.3.Братська могила радянських воїнів (іст.) №7

     Біля залізничного вокзалу.

    У братській могилі поховано 169 воїнів 25-ї, 39-ї та 88-ї гв. сд 8-ї гв. А 3-го Українського фронту та 11-ї окремої танкової бригади, які загинули в листопаді 1943 р. під час боїв за залізничну станцію Незабудине та навколишні населені пункти від гітлерівських військ.

Селище Незабудине.

Братська могила радянських воїнів

     З 10 листопада 1943 р. лінія фронту проходила поблизу залізничної станції Незабудине та села Наталівка, де діяли частини 8-ї гв. А (генерал-полковник І. І. Масленников). Підрозділи 25-ї гв. сд (генерал-майор Г. А. Криволапов) у ці дні займали позиції від висоти 160 (праворуч) до роз’їзду залізничної станції Незабудине (ліворуч). До 14 листопада 1943 р. сили дивізії вели розвідку та спостереження за смугою оборони противника, а потім ще упродовж двох днів позиційні бої. Вже 17 листопада частинам дивізії вдалося зламати опір противника і просунутись уперед, але за висоту 195,1, що на підступах до ст. Незабудине, знову розгорнулися жорстокі бої, і лише через дві доби в результаті нічної атаки вдалося заволодіти нею та закріпитися на позиціях. 19 листопада 1943 р. 25-та гв. сд була переведена у резерв, а бої за станцію продовжили підрозділи 39-ї та 88-ї гв. сд, які вже 20 листопада захопили станцію та с. Ново-Мар’ївка (нині – с. Новомар’ївка). В той же день, для будівництва протитанкової оборони в районі станції, туди повернуличастини 25-ї гв. сд. Гітлерівці декілька разів намагалися атакувати станцію, але всі їхні атаки відбили. Частину воїнів, які загинули під час боїв за станцію Незабудине і навколишню територію, поховали на місцях боїв в індивідуальних та братських могилах, а інших – у братській могилі біля будівлі вокзалу

    У братській могилі на станції було поховано 69 радянських воїнів, але в 1956 р. сюди ж з первинних місць поховань перенесли останки ще 100 бійців. У 1958 р. поблизу могили установили залізобетонну скульптуру воїна та металевий щит із відомими прізвищами похованих. На початку 1980-х рр. щит прибрали, а праворуч і ліворуч від скульптури на трапецієподібні подіуми поклали 4 гранітні плити з прізвищами похованих.

11.4.Комплекс будівель залізничної станції Незабудине,

І пол. 1910-х – 1929 рр. (містобуд.) №1

     Комплекс залізничної станції Незабудине Криворізької дирекції Придніпровської залізниці знаходиться на західній межі пристанційного селища Незабудине, яке розташоване за 2 км на захід від однойменного села. Належить до острівного типу станцій на лінії Апостолове – Зустрічний (вузлова вантажно-пасажирська станція), основні споруди якої розташовані з одного боку від колій, з пероном берегового типу. До складу комплексу входять будівля вокзалу, багажне відділення, станційний туалет та житловий будинок залізничників. Крім них, уздовж колій на південь розташовується декілька одноповерхових пристанційних споруд, які не мають історико-культурної цінності. До початку ХХ ст. місцевість між селами Незабудине та Мар’ївка (згодом – с. Ново-Мар’ївка, нині – с. Новомар’ївка) залишалась незабудованою, перерізуючись лише шляхом, що поєднував ці населені пункти. У 1910-х рр. тут розпочалося будівництво пристанційних споруд (житлові будинки залізничників) на лінії Мерефа – Херсон, між вузловою станцією м. Апостолове (відкрита у 1904 р.) та м. Катеринослав. Завершенню будівництва станції завадили Перша світова війна та події часів Української революції 1917–1921 рр., а тому її було введено в дію лише у 1929 р. Пристанційний комплекс дійшов до сьогодення з незначними змінами: наприкінці 2016 р. – на початку 2017 р. один із житлових будинків залізничників і прилеглі до нього господарські будівлі, що мали історико-культурну цінність, місцеві мешканці розібрали на будівельні матеріали. Будівлі станції зведені за типовим проектом Катеринославської залізниці, подібні до неї об’єкти розташовані у низці районів області по даній залізничній гілці (Апостолівському, Магдалинівському, Нікопольському, Солонянському та Софіївському районах).      

Селище Незабудине. Комплекс будівель

залізничної станції Незабудине,

І пол. 1910-х – 1929 рр.

(схема розташування)

      Будівля вокзалу. Цегляна, на бутовому цоколі, одноповерхова, прямокутна в плані (з дещо виступаючими центральними ризалітами по видовжених фасадах), розміщена паралельно до колій. Протилежні видовжені фасади (західний та східний) відзначаються центрально-осьовою композиційною симетрією. Парадний вхід знаходиться на східному фасаді, зорієнтованому в бік перону, по центральній осі триосьового ризаліту, який фланкують бічні дводільні частини у 4 осі віконних прорізів, з розбивкою – 3:1.

Селище Незабудине.

Комплекс будівель залізничної

станції Незабудине,

І пол. 1910-х – 1929 рр. (будівля вокзалу)

     Західний фасад композиційно вирішений аналогічно за членуванням на три частини – центральний триосьовий ризаліт та бічні чотириосьові частини. При цьому входи в будівлю розташовані симетрично, обіч ризаліту у бічних частинах, у прилеглій до нього осі. Торцеві фасади двоосьові: на північному фасаді віконні прорізи мають вигляд ніш, на південному – розташовані віконний та дверний прорізи. Елементом декорування виступає фактурний рельєф кам’яного цокольного мурування, цегляний декор 1-го поверху із використанням гуртів, підвіконь, лопаток, замкового каміння над прорізами, профільованого вузького карнизу.

     Багажне відділення. Розташовується на півночі від будівлі вокзалу. Цегляне, на низькому бутовому цоколі, одноповерхове, прямокутне в плані. Має невеликі габарити, з двома осями віконних прорізів (закладені) по видовжених фа садах перпендикулярно до колій. На східному торцевому фасаді, що виходить у бік колії, симетрично розташовано дверний проріз. Протилежний торець споруди – глухий. Торцеві фасади над карнизом завершуються трикутними ступінчастими шпилями, які фланкують невеликі тумби.

     Станційний туалет. Розташовується на південь від будівлі вокзалу. Одноповерховий, цегляний, під двосхилим дахом. Прямокутний у плані невеликий об’єм, із закладеними невеликими вікнами арочного (лучкового) завершення на повздовжніх фасадах, розміщених паралельно до колій. Входи розміщені на торцевих (північний та південний) фасадах.

Селище Незабудине. Комплекс будівель залізничної станції Незабудине,

І пол. 1910-х – 1929 рр. (житловий будинок)

     Житловий будинок. Розташований на північ від будівлі вокзалу, за руїнами ще одного житлового будинку залізничників, зведеного за аналогічним проектом. Безпосередньо за ним знаходиться цегляний сарай із погребом, сприймаючись із житловим будинок єдиним комплексом. Одноповерховий, цегляний, на невисокому бутовому цоколі, П-подібний у плані, з виступаючими бічними крилами на схід (у бік колій). Чільні фасади бічних крил – двоосьові, завершуються трикутним шпилем, утвореним схилами даху, з невеликим квадратним горищним віконним прорізом по центру. Середня, міжризалітна, частина – у чотири осі віконних прорізів. Входи в будинок розташовані по центральній осі торцевих (північного та південного) фасадів, акцентуючись декоративною перемичкою та вхідним ґанком. Ще один вхід із ґанком розташований по центральній осі західного видовженого фасаду, обіч якого розташовано по три осі віконних прорізів. Прорізи мають прямокутну форму, декоровані, як і фасади, цегляним декором, з елементами, характерними для стилю модерн, який відзначається майстерно проробленими профілями. Комплекс залізничної станції Незабудине здебільшого зберіг планувальну структуру та більшість пристанційних споруд (крім одного житлового будинку). Є зразком еклектики з елементами, притаманними стилю модерн; побудований за типовим проектом Катеринославської залізниці.

12. село Незабудине

12.1. Курган (археол.) №36

     Розташований за 1,6 км на північ від центру села, східніше дороги Незабудине – Барвінок, на ріллі, на вододілі балок Хижина та Крутенька, що впадають у р. Любимівка (б. Комишувата) – притоку р.Комишувата Сура. Виявлений у 1982 р. археологом Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького Л. М. Голубчик. Повторно обстежений у 2003 р. Є. Л. Фещенком, у 2011 р. С. М. Ніколаєвим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. Поодинокий курган заввишки 2,5 м, діаметр – 40 м. Поверхня задернована, вершина чітко виражена, насип – сегментоподібної форми. На вершині був улаштований тріангуляційний пункт.

12.2.Курган (археол.) №37

     Розташований за 1,1 км на північний схід від центру села, за 0,35 км на північ від дороги Незабудине – Наталівка, на ріллі, на вододілі балок Хижина та Крутенька, що впадають у р. Любимівка (б. Комишувата) – притоку р. Комишувата Сура. Виявлений у 2004 р. О. В. Рутковською, повторно обстежений у 2011 р. С. М. Ніколаєвим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. Поодинокий курган заввишки 1,7 м, діаметр – 40 м. Поверхня розорюється, вершина сплощена, поли розтягнуті, насип – сегментоподібної форми.

12.3. Земська будівля, кін. ХІХ– поч. Х ст. (архіт.) №1

Село Незабудине. Земська будівля, кін. ХІХ – поч. ХХ ст.

     Вул. Центральна.

     Зведена в межах історичного ядра населеного пункту, на червоній лінії вул. Центральної, поруч з елементами соціальної інфраструктури – загальноосвітньою середньою школою та автобусною зупинкою. Має акцентну роль у середовищі через окреме розташування поруч із ділянкою навчального закладу та дорогою, яка веде до пристанційного сел. Незабудине. Земельна ділянка відзначається помітним нахилом рельєфу в західному напрямку – в бік б. Комишувата з пересихаючим струмком із загатою. Територія села Незабудине відмежована у 1801 р.; за «Планом Генерального межування Катеринославського повіту» дача № 56 затверджена 12 травня 1820 р. На 1796 р. ця земельна ділянка була ранговою дачею Захарія Михайловича Малами (1750–1824). У 1820 р. – це маєток Агафії (1785–1850; у заміжжі за Антоном Кириловичем Тарасевичем) від шлюбу З. М. Малами з Софією Дмитрівною Шляховою. На той час тут нараховувалось 27 рев. душ та 1019 дес. землі. За ревізією 1858 р. с. Незабудине – власність поміщика Дмитра Яковича Малами (племінник А. З. Малами) та Олексія Тарасевича (син А. З. Малами та А. К. Тарасевича), де за ними: 24 двори з 168 мешканцями (85 ч. та 83 ж. статі). У 1863 р. онуки З. М. Малами (Яків Дмитрович Малама, Микола та Софія Федоровичі Малами) підписують викупні угоди з селянами. У 1882–1899 рр. землі села числились за генерал-майором Яковом Дмитровичем Маламою (956,4 дес.), Миколаєм Федоровичем Маламою (250 дес.). та 30 дес. (на 1898 р.) мав селянин Єпіфан Усенко. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у центральній частині села звели кам’яну земську будівлю, в якій розташовувався навчальний заклад (початкова школа). На 1911 р. у селі Незабудине Новопокровської волості у 80 дворах мешкало 606 осіб.

     Будівля – одноповерхова, цегляна, Г-подібна в плані, на невисокому цоколі, що нівелюється зі сходу через перепад рельєфу. Перекрита багатосхилим дахом, без приміщень на горищі. Композиційно та планувально поділяється на два рівноцінні об’єми. При цьому первісні входи в них, що розміщувались на головному (західному) фасаді – закладені. Бічні та задні фасади виконані лаконічно, зі спрощеним цегляним декоруванням. Головний фасад декоровано з використанням розчленованих лопаток на наріжниках, підвіконних ширінок, П-подібних перемичок над прорізами. Композиція фасаду несиметрична, дводільна, порушується прибудованим масивним ґанком із козирком над входом у будівлю, зробленим із віконного прорізу. Первісне розпланування та цінні елементи декорування інтер’єрів не збереглись через неодноразові зміни функціонального призначення будівлі, яка наразі використовується під магазин продовольчих товарів. Будинок є зразком еклектики в архітектурі невеликих будинків земства, зведених наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

13. село Новомар’ївка

13.1. Курганна група «Могила Жовта» (археол.) №38

     Розташована за 1,45 км на південний захід від центру села, за 0,5 км на південь від дороги Новомар’ївка – Чернігівка, за 0,75 км на південний схід від кладовища, на ріллі, на вододілі балок Мостова, що впадає в р. Базавлук (притока р. Дніпро), та Ступіна, що впадає в р. Солона (притока р. Базавлук). Виявлена в 2003 р. Є. Л. Фещенком, повторно обстежена в 2011 р. С. М. Ніколаєвим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. У складі групи – три кургани, що розташовані компактно на невеликій відстані один від одного. Насипи мають такі розміри відповідно до порядку зменшення (висота/діаметр): 2/40 м; 0,5/20 м; 0,3/16 м. Поверхні розорюються, вершини сплощені, поли розтягнуті, насипи – сегментоподібної форми.

13.2.Братська могила радянських воїнів (іст.) №8

Село Новомар’ївка. Братська могила радянських воїнів

     На Авдотівському кладовищі, що на околиці села.

     У братській могилі поховано понад 20 бійців 25-ї, 39-ї та 88-ї гв. сд, які загинули під час визволення сіл Ново-Мар’ївка (нині – с. Новомар’ївка), Чернігівка, Хрущовка (у 1947 р. відоме як с. Південне; у 1987 р. населений пункт вилучений з облікових даних у зв’язку з переселенням жителів) та навколишньої території від гітлерівських військ. Починаючи з середини листопада 1943 р., частини 8-ї гв. А (генерал-полковник В. І. Чуйков) 3-го Українського фронту (генерал армії Р. Я. Малиновський) здійснювали наступ відповідно до плану вздовж залізниці в напрямку на м. Апостолове і мали завдання на першому етапі операції прорвати оборону противника, яка проходила через село Томаківку, станцію Незабудине, село Наталівку, а далі просувались у напрямку на станцію Лошкарівка та село Миколаївку.

     В цей же час противник, намагаючись утримати цей район, по всій лінії фронту створив сильно укріплену лінію оборони і вів жорстокі бої за кожний населений пункт, використовуючи при цьому танки та авіацію. 19 листопада 1943 р. позиції 25-ї гв. сд (генерал-майор Г. А. Криволапов) на підступах до станції Незабудине та с. Ново-Мар’ївка зайняла 39-та гв. д (генерал-майор В. А. Лещінін). Уже 20 листопада 112-й, 117-й та 120-й гв. сп 39-ї гв. сд перейшли в наступ і, долаючи сильний вогневий опір гітлерівців, оволоділи хут. Авдотівка (у складі с. Новомар’ївка), південною околицею станції Незабудине та зав’язали бій за с. Ново-Мар’ївку. Ліворуч цей наступ підтримували сили 88-ї гв. сд (генерал-майор Б. Н. Панков), а тому звільнити Ново-Мар’ївку та Хрущовку вдалося в той же день, хоча авіація противника декілька разів бомбардувала порядки радянських військ. Воїнів, які загинули в цих боях, поховали в індивідуальних і братських могилах. Одна з таких могил розташована на кладовищі с. Новомар’ївка. У 1955 р. біля братської могили, що являла собою земляний пагорб, оточений металевою огорожею, установили цегляний обеліск, на якому укріпили металеву дошку з пам’ятним текстом.

13.3.Могили учасників подій

Української революції 1917– 1921 рр.,

радянських воїнів (іст.) №9

Село Новомар’ївка.

Могили учасників подій Української революції 1917 – 1921 рр., радянських воїнів

     У центрі села, біля Будинку культури.

     Група могил складається з 2 братських та 1 індивідуальної: в одній братській поховано 2 сільські активісти, які загинули навесні 1918 р.; у другій братській – близько 512 радянських воїнів 25-ї, 39-ї та 88-ї гв. сд, які загинули в боях із гітлерівськими військами під час визволення сіл Ново-Мар’ївка (нині – с. Новомар’ївка), Чернігівка та Хрущовка (у 1947 р. відоме як с. Південне; у 1987 р. населений пункт вилучений з облікових даних у зв’язку з переселенням жителів); в індивідуальній – невідомий радянський воїн. Після подій у Петрограді восени 1917 р. по селах та містах колишньої Російської імперії почали створюватись комітети незаможних селян, що мали на меті розподілити поміщицькі землі та майно серед незаможних верст населення. Активними учасниками цього процесу в с. Мар’ївка (згодом – с. НовоМар’ївка, нині – с. Новомар’ївка) стали Марк Тихонович Дідик та Іван Остапович Коваленко, але навесні 1918 р. їх було вбито противниками нововведень. Починаючи з середини листопада 1943 р. частини 8-ї гв. А (генерал-полковник В. І. Чуйков) 3-го Українського фронту (генерал армії Р. Я. Малиновський) здійснювали наступ уздовж залізниці в напрямку на м. Апостолове і мали завданням на першому етапі операції прорвати оборону противника, яка проходила через с. Томаківку, станцію Незабудине, с. Наталівку, а далі просуватись у напрямку на станцію Лошкарівка та село Миколаївка. Гітлерівці, намагаючись якомога довше утримувати цей район, по всій лінії фронту створили укріплену лінію оборони та активно використовували танки й авіацію. 19 листопада 1943 р. підрозділи 25-ї гв. сд (генерал-майор Г. А. Криволапов), що перебували на підступах до станції Незабудине та с. Ново-Мар’ївка, передали свої позиції 39-й гв. сд (генерал-майор В. А. Лещінін). Уже 20 листопада 112-й, 117-й та 120-й гв. сп 39-ї гв. сд перейшли в наступ і, подолавши серйозний опір противника, оволоділи хут. Авдотівка (у складі с. Новомар’ївка), південною околицею станції Незабудине та зав’язали бій за с. Ново-Мар’ївку. Ліворуч цей наступ підтримували сили 88-ї гв. сд (генерал-майор Б. Н. Панков), а тому звільнити Ново-Мар’ївку та Хрущовку вдалося в той же день, хоча авіація противника декілька разів бомбардувала порядки радянських військ. Воїнів, які загинули в цих боях, поховали в індивідуальних і братських могилах. Одна з таких могил розташована в центрі с. Новомар’ївка. У 1952 р. на братській могилі радянських воїнів установили залізобетонну скульптуру воїна з автоматом. У 1967 р. останки М. Т. Дідика та І. О. Коваленка перенесли у центр села та поховали в окремій могилі поряд із братською могилою радянських воїнів. Тоді ж на могилу сільських активістів поклали гранітну плиту з текстом та спорудили біля неї обеліск. У 1970 р. в окремій могилі поховали невідомого радянського воїна, останки якого знайшли поблизу с. Новомар’ївка. В травні 1978 р. у братську могилу радянських воїнів, де було поховано близько 299 чоловік, підпоховали останки ще 213 бійців, перенесених із с. Південне. В 1980-х рр. на пам’ятці провели реконструкцію, прибрали дошку з могили сільських активістів, а на деякій відстані за скульптурою спорудили стелу, на якій укріпили 17 бетонних дошок із відомими прізвищами похованих воїнів.

13.4.Будівля земського навчального закладу, поч. ХХ ст. (архіт.) №2

     Вул. Центральна, 32.

     Зведена у центральній частині села на вул. Центральній. Земельна ділянка має значний нахил рельєфу в північному напрямку в бік балки Мостової, по якій протікає пересихаючий струмок із запрудами. На значній за розмірами земельній ділянці, крім об’єму пам’ятки, розташований корпус, кінця 1960-х рр. побудови. Ділянка має огородження лише вздовж вул. Центральної, складаючись Село Новомар’ївка. Будівля земського

навчального закладу, поч. ХХ ст. (об’єм 1905 р.)

частково з первісного кованого ажурного огородження. Сучасна територія с. Новомар’ївка складається з трьох колишніх сіл Верхньодніпровського повіту Катеринославської губернії – Мар’ївка (Раздеришина), Авдотівка (Зволянська) та Смоленська (Крупянщіна), які об’єднались у 1946 р. в єдиний населений пункт. Будівля навчального закладу на вул. Центральній знаходиться в центрі колишнього с. Мар’ївка. Назва населеного пункту походить від імені дворянки, поміщиці Марії Кирилівни Закревської (чоловік – майор Микола Степанович Раздеришин; донька – Марія, в заміжжі – Малама) – доньки майора Кирила Осиповича Закревського та Ганни Григорівни Розумовської (сестра останнього гетьмана Війська Запорізького). У 1838 р. М. К. Закревська продала Мар’ївку (1900 дес. зем., 177 рев. душ) дворянину Олексію Івановичу Велецькому, який у 1848 р. заклав село під заїм. У 1856 р. О. І. Велецький склав заповіт, за яким Мар’ївка переходила його дітям від Олени Захарівни Малами. Всього в подружжя було 3 сини (Сергій, Олександр, Володимир) та 2 доньки (Софія, Марфа). Станом на 1859 р. у Мар’ївці в 51 дворі мешкало 100 осіб чол. статі та 114 жін. У 1862 р. брати Сергій та Володимир Велецькі, яким за заповітом перейшла Мар’ївка, підписали викупні та уставні угоди з колишніми кріпосними селянами. На початку ХХ ст., орієнтовно у 1905 р., у Мар’ївці за освітньою програмою земства побудована невелика за розмірами чотирирічна початкова школа, яка в 1915 р. перетворена на семирічну. Приблизно тоді ж було зроблено прибудову прямокутного об’єму з півдня. У 1967 р. школа стала середньою загальноосвітньою, при цьому на ділянці, що на схід від первісного об’єму школи, звели новий, окремо розташований, прямокутний у плані навчальний корпус. Одноповерхова, цегляна (червона цегла), має складну в плані форму з двох історично цінних об’ємів 1905-го та 1915-го рр. побудови, які вирішені стилістично по-різному. При цьому, прибудова призвела до зміни первісного планування та перенесення головного входу до навчального закладу. Первісні віконні, дверні дерев’яні заповнення та малюнок профілів здебільшого не збереглись, оскільки на початку 2010-х рр. їх замінили на металопластикові. Лише на двох вікнах головного (північного) фасаду об’єму 1905 р. побудови наявні первісні дерев’яні заповнення та прибудована пізніше дерев’яна засклена веранда. Об’єм 1905 р. розташований на високому цоколі, має симетричну композицію відносно центральної осі, яка проходить з півночі на південь по міжвіконному простінку головного двоосьового фасаду. Головний фасад фланкується розчленованими лопатками, акцентуючись над увінчуючим карнизом симетричним п’ятидільним аттиком, з центральною виступаючою частиною, оздобленою трьома витягнутими арочними нішами й стрічкою дентикул, та бічними нижчими частинами в одну арочну нішу; середні частини аттика прикрашені стрічкою дентикул. Вхідний проріз первісно розташовувався в бічному фасаді (нині закладений). Цей навчальний об’єм є найбільш виразним у силуеті будівлі та найбільш декорованим. Об’єм 1915 р. має значні в плані розміри, витягнуту зі сходу на захід прямокутну форму, з рядами опоряджених цегляним декором віконних прорізів та з парадним входом, над яким розташовано автентичний односхилий козирок із кованими ажурними бічними частинами та поясами по контуру. Цей об’єм середня частина – з рядами вертикальних віконних прорізів; надвіконний простір із нішами; карниз. Будівля є зразком стилю еклектики в архітектурі початкових навчальних закладів земства, зведених на початку ХХ ст.

Село Новомар’ївка.

Будівля земського навчального закладу, поч. ХХ ст. (об’єм 1915 р.)

14. село Орлове

14.1. Курган (археол.) №39

      Розташований за 0,75 км на північний схід від північної околиці села, за 0,85 км на схід від ставка, на вододілі між балками Пікінерка та Крута, що впадають у р. Грушівка. Виявлений у 2003 р. Є. Л. Фещенком, повторно обстежений у 2011 р. В. В. Свистуновим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. Поодинокий курган заввишки 0,5 м, діаметр – 30 м. Поверхня розорюється, вершина сплощена, поли розтягнуті; насип – сегментоподібної форми.

14.2.Братська могила радянських воїнів (іст.) №10

Село Орлове.

Братська могила радянських воїнів

     На околиці села.

     У братській могилі поховано 126 воїнів 3-го Українського фронту, які загинули у другій половині жовтня 1943 р. у боях за визволення с. Орлове та навколишніх населених пунктів від гітлерівських військ. Після визволення 25 жовтня 1943 р. Дніпропетровська (з 2016 р. – м. Дніпро) підрозділи 8-ї гв. А (генерал-полковник І. І. Масленников) 3-го Українського фронту (генерал армії Р. Я. Малиновський) продовжили розвивати наступ на захід. 28 жовтня полки 88-ї гв. сд (полковник Б. Н. Панков) вийшли на підступи до с. Орлове. Ліворуч наступала 39-та гв. сд (генерал-майор В. А. Лещінін), праворуч – 79-та гв. сд (полковник Л. І. Вагін). У ході запеклих боїв 29 жовтня 1943 р. села Орлове, Голубинівка, Костянтинівка та хут. Хлібороб були визволені від гітлерівців. Воїнів, які загинули в цих боях, поховали на місцях загибелі в індивідуальних та братських могилах. У 1956 р. останки 126 радянських воїнів перенесли до могили, що описується. В 1958 р. за могилою, що має вигляд земляного пагорба, установили залізобетонну скульптуру воїна та два металевих щити з прізвищами похованих та тих, хто загинув на фронтах Другої світової війни. В 1980-ті рр. щити прибрали, а на їхньому місці спорудили 2 цегляні стели: на лівій на 10 чавунних дошках увічнили прізвища земляків, на правій укріпили 12 дошок із прізвищами похованих. У 2000-х рр. на постаменті скульптури укріпили 2 дошки з прізвищами земляків, які загинули на фронтах Другої світової війни, та учасників війни, які померли в післявоєнний час.

15. село Південне

(колишнє село колишньої Новомар’ївської сільської ради,

ліквідоване у 1987 р., 1,5 км від с. Чергінівка) (іст.) №11

      Група могил /2 братські/ радянських воїнів, які загинули у листопаді 1943 р. при визволенні сіл Південне, Хрущівка, Катеринівка (с. Осипенко), а також жертв фашистської окупації, поховано 344 чол.

16. Промінь

16.1. Могили радянських воїнів (іст.) №12

     Біля Будинку культури.

     У 2 братських могилах поховано 474 воїни 25-ї, 39-ї, 47-ї, 57-ї, 79-ї та 88-ї гв. сд, 200-го мінометного полку та інших частин 8-ї гв. А, які загинули наприкінці жовтня – листопада 1943 р. під час визволення сіл Грушівка (нині – с. Промінь), Францівка (нині – с. Матросове), хуторів Дальній, Жабівка та Карайкове від гітлерівських військ. 29 жовтня 1943 р. підрозділи 79-ї гв. сд (полковник Л. І. Вагін) 8-ї гв. А (генерал-полковник І. І. Масленников) 3-го Українського фронту (генерал армії Р. Я. Малиновський) вийшли на підступи до с. Грушівка, де зустріли шалений опір противника, який згодом перейшов у контрнаступ із підтримкою декількох бронемашин. Упродовж 30–31 жовтня 1943 р. тут йшли тяжкі бої, але противник почав повільно відступати в південно-західному напрямку, що дало змогу бійцям 79-ї гв. сд звільнити хутори Карайкове та Настопіль (нині – с. Настопіль, Криничанський р-н) від гітлерівців. У цей же час смугу наступу ліворуч займала 39-та гв. сд (генерал-майор В. А. Лещінін), але з листопада 1943 р. її позиції на рубежі Францівка – висота 167,2 зайняла 25-та гв. сд (генерал-майор Г. А. Криволапов). Особливо сильний опір противник чинив поблизу залізничних колій, що знаходились поблизу с. Францівка, але через декілька днів гвардійцям удалося просунутися вперед. 5 листопада 1943 р. гітлерівці відкрили сильний артвогонь та тричі, групами по 17 літаків, бомбардували бойові порядки радянських військ, від чого 25-та гв. сд понесла великі людські втрати і перейшла до оборони на ділянці фронту протяжністю 16 км, зайнявши при цьому позиції спецчастин 47-ї, 57-ї, 88-ї гв. сд. Бої в цьому районі точилися до 10 листопада 1943 р. Воїнів, які загинули, поховали на місцях боїв у братських та індивідуальних могилах. У 1956 р. останки 420 радянських воїнів перенесли до с. Промінь, де поховали в єдиній братській могилі. У 1968 р. з кладовища села Матросове сюди ж перенесли останки Героя Радянського Союзу О. А. Артюха.

     Артюх Олександр Андрійович народився 22 квітня 1914 р. у станиці Старомінська (тепер територіально належить до Краснодарського краю, РФ). По закінченню семирічної школи працював у колгоспі, а в 1938 р., закінчивши Таганрозький авіаційний технікум, отримав призначення на Харківський авіаційний завод. У 1941 р., після початку військових дій Другої світової війни на території України разом із заводом був евакуйований у тил. Деякий час працював на Московському авіазаводі. З серпня 1942 р. перебував на фронті. Гвардії молодший сержант, навідник міномета 78-го гв. сп 25-ї гв. сд О. А. Артюх воював на Дону та Сіверському Донці, під Харковом; у вересні 1943 р. брав участь у визволенні Дніпропетровщини та форсуванні р. Дніпро в районі с. Військове, захопленні плацдарму на правому березі. Олександр Артюх загинув 5 листопада 1943 р. під час бою поблизу с. Францівка. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 березня 1944 р. Артюху Олександру Андрійовичу за зразкове виконня бойових завдань присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно). Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, медаллю «За бойові заслуги». У 1973 р. із с. Матросове сюди ж перепоховано останки майора О. І. Посадського, який загинув під час бою 18 листопада 1943 р. У 1958 р. позаду братської могили установили залізобетонну скульптуру, праворуч та ліворуч від якої у 1970-х рр. зробили 2 кенотафи в пам’ять про похованих О. А. Артюха та О. І. Посадського. В 1980-х рр. скульптуру замінили та спорудили позаду неї цегляну стелу складної форми. Ліворуч на стелі укріпили 32 металеві меморіальні дошки з текстами та прізвищами похованих, праворуч – 36 дошок, у центральній – 13 дошок із прізвищами земляків, які загинули на фронтах Другої світової війни, і 1 дошка з чорного граніту з портретом одного з похованих та меморіальними написами. У 2011 р. ліворуч від братської могили здійснено поховання останків 52 радянських воїнів, які загинули в жовтні – листопаді 1943 р. у боях за визволення с. Промінь.

17. село Рясне

17.1. Курган (археол.) №40

       Розташований за 2,5 км на схід від центру села, за 0,4 км на південний схід від водосховища, за 0,5 км на північний схід від дороги на с. Безбородькове, на вододілі між балками Куца та Ломачина, що впадають у р. Комишувата Сура – притоку р. Мокра Сура. Виявлений у 1982 р. археологом Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького Л. М. Чуриловою. Повторно обстежений у 2002 р. Є. Л. Фещенком та в 2011 р. В. В. Свистуновим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. Поодинокий курган заввишки 0,8 м, діаметр – 40 м. Поверхня розорюється, вершина сплощена, поли розтягнуті; насип – сегментоподібної форми.

18. селище Святовасилівка

18.1. Курган (археол.) №41

      Розташований за 2,4 км на південний захід від центру селища, північніше від залізної дороги, на вододілі між річками Грушівка та Комишувата Сура, що впадають у р. Мокра Сура. Виявлений у 2003 р. О. В. Рутковською, повторно обстежений у 2011 р. В. В. Свистуновим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. Поодинокий курган заввишки 1,6 м, діаметр – 60 м. Північна пола насипу розорюється, південна задернована (в лісосмузі), через вершину пролягає польова дорога. Насип – сегментоподібної форми.

18.2.Курганна група «Могили Рясні» (археол.) №42

     Розташована за 0,5 км на північний захід від центру селища, північніше дороги Орлове – Святовасилівка та західніше дороги Святовасилівка – Березнуватівка, на вододілі річок Грушівка та Комишувата Сура, що впадають у р. Мокра Сура, в верхів’ях балок Тернувата (північна), Ломачина, Крута. Виявлена в 1982 р. археологом Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького Л. М. Голубчик. Повторно обстежена в 2003 р. Є. Л. Фещенком та в 2011 р. В. В. Свистуновим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. У складі групи – три кургани, що розташовані компактно на невеликій відстані один від одного. Домінуючий насип заввишки 8 м, діаметр – 90 м. Поверхня задернована, на вершині установлений знак тріангуляції. Насип – напівсферичної форми. Другий за розмірами курган заввишки 4 м, діаметр – 50 м. Поверхня задернована. На насипу, що має сегментоподібну форму, встановлена водонапірна вежа. Найменший курган заввишки 1,6 м, діаметр – 56 м. Західна пола розорюється, східна задернована. Насип – сегментоподібної форми.

18.3.Курганна група (археол.) №43

     Розташована за 2,25 км на південний захід від центру селища, за 0,45 км від залізної дороги, за 0,8 км на південь від дороги Орлове – Святовасилівка, на вододілі між р. Грушівка та Комишувата Сура, що впадають у р. Мокра Сура. Виявлена в 2003 р. О. В. Рутковською, повторно обстежена в 2011 р. В. В. Свистуновим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. Курганна група нараховує чотири насипи, що розташовані на невеликій відстані один від одного, витягнувшись ланцюжком з північного сходу на південний захід протяжністю 0,2 км. Насипи мають такі розміри відповідно до порядку зменшення (висота/діаметр): два – по 1,2/40 м; 1/40 м; 0,5/30 м (східна пола в лісосмузі, західна на ріллі). Поверхні розорюються, вершини сплощені, поли розтягнуті, насипи – сегментоподібної форми.

18.4.Курганна група (археол.) №44

     Розташована за 2,25–2,6 км на північний схід від центру села, південніше залізниці, у верхів’ях б. Тернувата (північна), що впадає в р. Комишувата Сура. Виявлена в 2003 р. О. В. Рутковською, повторно обстежена в 2011 р. В. В. Свистуновим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. У складі групи – три кургани, що витягнулись ланцюжком з північного сходу на південний захід протяжністю 0,3 км. Домінуючий насип, що знаходиться на кладовищі та через лісосмугу від двох інших, заввишки 3 м, діаметр – 60 м. У насип впущені поховання ХХ ст. Два менших насипи заввишки 1,5 м та 0,8 м, діаметри – 40 м та 30 м відповідно. Поверхні задерновані. Насипи – сегментоподібної форми, через них пролягає польова ґрунтова дорога.

18.5.Братська могила радянських воїнів (іст.) №13

     Біля сільської ради, в парку.

     У братській могилі поховані 233 воїни 3-го Українського фронту, які загинули у жовтні 1943 р. у боях за визволення селища Єлізарове (з 2016 р. – селище Святовасилівка) та навколишніх територій, померли від ран у 472 ХППГ (15.02.1944–01.03.1944) та 54 УГПЕП з ЕП (15.12.1943–01.02.1944). Наприкінці жовтня 1943 р. підрозділи 39-ї гв. сд (генерал-майор В. А Лещінін) 8-ї гв. А (генерал-полковник І.І. Масленников) 3-го Українського фронту (генерал армії Р. Я. Малиновський) в ході наступу з правобережних

плацдармів визволили низку населених пунктів Солонянського району і вийшли на підступи до залізничної станції Єлізарове та однойменного селища, які звільнили 29–30 жовтня 1943 р. Тоді ж вдалося очистити від гітлерівців села Рясне та Чорнопарівка, через що лінія фронту перемістилася в район висоти 167,2, що за 4 км на південь від селища Єлізарове, яку противник перетворив на добре укріплений пункт оборони. 3 листопада 1943 р. позиції 39-їгв. сд зайняли бійці 25-ї гв. сд (генерал-майор Г. А. Криволапов), яка зайняла вихідне положення для наступу.                       

     4 листопада полки 25-ї гв. сд розпочали просування на захід, долаючи особливо жорсткий спротив противника біля залізниці. Воїнів, які загинули, поховали на місцях боїв у братських та індивідуальних могилах.

     У 1956 р. останки радянських воїнів перенесли в братську могилу, що описується. Серед тих, кого перепоховали з висоти 167,2, були останки Героя Радянського Союзу Ж. А. Молдагалієва. Молдагалієв Жангази (Жангас) Акімович народився 7 червня 1917 р. у селищі Кара-Аул (нині Абайський р-н, Східно-Казахстанська обл., Казахстан). Закінчив 7 класів, працював у райвиконкомі. В 1938 р. призваний до лав Червоної армії. Закінчив військове піхотне училище. З 1941 р. перебував на фронті Другої світової війни. Гвардії лейтенант, командир 2-ї стрілецької роти 120-го гв. сп 39-ї гв. сд Ж. Молдагалієв брав участь у боях на Сіверському Донці, визволяв Запоріжжя, а в ніч на 24 жовтня 1943 р. у складі першої десантної групи форсував р. Дніпро в районі с. Лоцманська Кам’янка (східна околиця м. Дніпро). В бою на плацдармі проявив виняткову сміливість і героїзм: разом із десантниками утримував зайняті позиції, забезпечивши цим успішну переправу на правий берег у ніч на 25 жовтня 1943 р. основних сил 120-го гв. сп.

     Загинув Ж. А. Молдагалієв 1 листопада 1943 р. у бою на висоті 167,2 (с. Чорнопарівка), коли закрив своїм тілом амбразуру дзоту. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 березня 1944 р. Молдагалієву Жангази Акимовичу за зразкове виконня бойових завдань присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно). Нагороджений орденами Леніна. У 1958 р. на могилі установили залізобетонну скульптуру жінки. В 1970 р. на постаменті пам’ятника закріпили залізобетонну меморіальну дошку з барельєфом Ж. А. Молдагалієва та 16 прізвищами похованих. У 1975 р. на постаменті закріплена меморіальна дошка з прізвищами членів екіпажу радянського літака, збитого 15 листопада 1943 р. у бою поблизу станції Рясна (до 2017 р. – станція Єлізарове). У 1980-х рр. перед постаментом скульптури спорудили подіум, на якому укріпили 23 металеві меморіальні дошки з прізвищами похованих. Ліворуч від пам’ятки на металевих основах розмістили 4 пластикові меморіальні дошки з прізвищами земляків, які загинули на фронтах Другої світової війни. Імена загиблих земляків також увічнені на 2 дошках, що розміщені на лицьовій грані постаменту.

18.6.Комплекс будівель залізничної станції Рясна,

поч. 1910-х – 1932 рр. (містобуд.) №2

Селище Святовасилівка.

Комплекс будівель залізничної станції Рясна,

поч. 1910-х – 1932 рр. (схема розташування)

     Комплекс залізничної станції Рясна (раніше ст. Єлізарове) Придніпровської залізниці розташований на північному сході селища Святовасилівка (до 1932 р. – селище Рясне; у 1932– 2016 рр. – селище Єлізарове). Належить до типу станцій, основні споруди яких розташовані з одного боку від колій, з пероном берегового типу. До складу пам’ятки входять: будівля вокзалу, багажне відділення, станційний туалет, два житлових будинки залізничників, поруч з якими розташовано господарські споруди – сараї з погребами. Крім того, уздовж колій на південний захід розташовується низка пристанційних службових і житлових споруд 1960–1980-х рр. побудови, що не мають історико-культурної цінності. Тривалий час у даній місцевості не було поселень: на військово-топографічній мапі 1862 р. тут розташовується перехрестя двох поштових доріг, одна з яких пролягала з південного заходу на північний схід, а інша – із заходу на схід; із півдня у це перехрестя врізався ґрунтовий шлях, обіч якого знаходилась група курганів. Зведення пристанційних споруд (житлові будинки залізничників та допоміжні службові споруди), імовірніше, розпочалось на початку 1910-х рр. за типовим проектом Катеринославської залізниці, під час розбудови її залізничної гілки. Але Перша світова війна та Українська революція 1917–1921 рр. завадили завершити розбудову. Комплекс станції завершили лише на початку 1930-х рр., а ввели в дію у 1932 р. До цього часу поруч звели додаткові будинки та станційні споруди, але при цьому комплекс сприймається цілісно, незважаючи на дещо захаращену прилеглу до будівлі вокзалу територію (сараї, гаражі, прибудови тощо). За аналогічним архітектурним проектом Катеринославської залізниці станції збереглись також у інших районах області (Апостолівському, Магдалинівському, Нікопольському, Солонянському тощо), але, враховуючи, що в кожному з них такий комплекс зберігся здебільшого поодиноко, кожен з них потребує збереження. Будівля вокзалу. Цегляна, на бутовому цоколі, одноповерхова, прямокутна в плані (з дещо виступаючими ризалітами по видовжених фасадах), розміщена паралельно до колій. Протилежні, видовжені фасади (південно-східний, зорієнтований у бік перону; та північно-західний, що виходить у бік привокзальної площі), відзначаються центрально-осьовою композиційною симетрією. Головний вхід знаходитьсязі сторони перону, розташовуючись по центральній осі триосьового ризаліту, який фланкують бічні чотириосьові частини. Протилежний фасад також складається з центрального триосьового ризаліту та бічних чотириосьових частин, але вирішений дещо спрощено. Дверний проріз на ньому знаходиться ліворуч від центрального ризаліту, порушуючи симетрію фасаду. Торцеві фасади двоосьові: на північно-східному фасаді віконні прорізи закладені і мають вигляд ніш; на південно-західному – віконний та дверний прорізи. Елементом декорування виступає фактурний рельєф кам’яного цокольного мурування, цегляний декор 1-го поверху із використанням гуртів, підвіконь, лопаток, замкового каміння над прорізами, профільованого вузького карнизу.

     Багажне відділення. Розташовується на північний схід від будівлі вокзалу. Цегляне, на низькому бутовому цоколі, одноповерхове, прямокутне в плані. Має невеликі габарити, з двома осями віконних прорізів (закладені) по видовжених фасадах, паралельних до колій. На південно-західному торцевому фасаді несиметрично розташовано дверний проріз. Торцеві фасади над карнизом завершуються трикутними ступінчастими шпилями, які фланкують невеликі тумби.      

     Станційний туалет. Розташовується на південному заході від будівлі вокзалу, за видовженим одноповерховим будинком 1960–1980-х рр. побудови з силікатної цегли, що не має історико-культурної цінності. Одноповерховий, цегляний, на цегляному цоколі, під односкатним дахом, первісна форма якого видозмінена. Прямокутний у плані невеликий об’єм, із закладеними невеликими вікнами арочного завершення на поперечних до напрямку колії фасадах. Входи розміщені з боку привокзальної площі, на північно-західному фасаді. Протилежний фасад, зорієнтований у бік колій, глухий, без прорізів та декорування.

     Житловий будинок № 1. Розташовується на північний захід від пристанційного туалету, із заглибленням відносно осі, по якій розміщується будівля вокзалу, прилегла службова будівля, багажне відділення та туалет. Розташований в опорядженні зелених насаджень. Безпосередньо за ним знаходиться цегляний сарай із погребом, сприймаючись із житловим будинок єдиним комплексом. Одноповерховий, цегляний, П-подібний у плані, з виступаючими бічними крилами в бік колії. Чільні фасади бічних крил – двоосьові, завершуються трикутним шпилем, із невеликим горищним прорізом по центру, утвореним схилами даху. Входи в будинок розташовані на протилежних торцевих фасадах, по їхній центральній осі, акцентуючись декоративною перемичкою та вхідним ганком. Будівля зведена в еклектиці, з елементами декору, характерними для стилю модерн, які відзначаються майстерно проробленими профілями.

     Житловий будинок № 2. Знаходиться на незначній відстані від будівлі вокзалу, завершуючи комплекс пристанційних споруд із південного заходу. Між ним та житловим будинком № 1 розміщена невелика одноповерхова житлова будівля з силікатної цегли, що має прямокутну в плані форму. Декорування будівлі виконано аналогічно до житлового будинку № 1. За нею також розміщено господарську споруду (сарай із погребом). Комплекс залізничної станції Рясна здебільшого зберіг планувальну структуру та більшість пристанційних споруд. Його будівлі зведені у еклектиці, з елементами, притаманними стилю модерн, за типовим проектом Катеринославської залізниці.

19. село Томаківка

19.1. Курган «Могила Виривало» / «Могила Жовта» (археол.) №45

     Розташований за 2,3 км на південний схід від центру села, за 0,5 км на схід від дороги Томаківка – Новомар’ївка, на ріллі, на вододілі балок Мостова та Жовта, що впадають у р. Базавлук. Виявлений у 1982 р. археологом Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького Л. М. Голубчик. Повторно обстежений у 2002 р. Є. Л. Фещенком та в 2011 р. С. М. Ніколаєвим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. Поодинокий курган заввишки 5 м, діаметр – 80 м. Поверхня задернована, поли сильно підорюються, вершина чітко виражена. Насип – сегментоподібної форми. Поруч на ріллі виявлено чотири плями сіро-жовтого кольору від повністю розораних курганних насипів.

19.2.Курган (археол.) №46

     Розташований за 2 км на південь від центру села, за 0,2 км на захід від дороги Томаківка – Новомар’ївка, за 0,2 км на північний захід від басейну-накопичувача колишньої зрошувальної системи, на ріллі, між балками Жовта та Мостова, що впадають у р. Базавлук. Виявлений у 2003 р. Є. Л. Фещенком, повторно обстежений у 2011 р. С. М. Ніколаєвим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. Поодинокий курган заввишки 0,5 м, діаметр – 20 м. Поверхня розорюється, вершина сплощена, поли розтягнуті, насип – сегментоподібної форми.

19.3.Курган (археол.) №47

     Розташований за 4 км на північний схід від центру села, за 0,65 км на захід від залізниці, на ріллі, у верхів’ях балок Жовта, що впадає в р. Базавлук, Кошова, що впадає в б. Бузинувата (притока р. Базавлук) та Чекереська, що впадає в р. Любимівка (б. Комишувата). Виявлений у 2003 р. Є. Л. Фещенком, повторно обстежений у 2011 р. С. М. Ніколаєвим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. Поодинокий курган заввишки 1 м, діаметр – 30 м. Поверхня розорюється, вершина сплощена, поли розтягнуті, насип – сегментоподібної форми.

19.4. Могильник курганний

«Могила Чекерезка» / «Могила Чекереська» (археол.) №48

(пам’ятка національного значення)

     Розташований за 2,5 км на південний схід від південно-східної околиці села, на ріллі, на вододілі річок Комишувата Сура, що впадає в р. Мокра Сура, та Базавлук, що впадає в р. Дніпро, в верхів’ях балок Широка (притока б. Мостова), Жовта, Хижина та Чекереська. Виявлений у 1982 р. археологом Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького Л. М. Голубчик. Повторно обстежений у 2001–2002 рр. співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей О. В. Рутковською та Є. Л. Фещенком, співробітником Лабораторії археології Подніпров’я В. М. Шалобудовим. Востаннє оглядався в 2011 р. С. М. Ніколаєвим – співробітником Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. У складі могильника – сімнадцять курганів, що розташовані компактно на невеликій відстані один від одного. Домінуючий насип заввишки 10 м, діаметр – 70 м. Насип – неправильної конічної форми, поверхня задернована. Північна пола – крута, південна – похила. На вершині встановлений геодезичний знак. У полах – окопи часів Другої світової війни; до південної поли примикає чагарник. На захід від насипу на орному полі знайдені фрагменти кераміки скіфського часу та кістки від тризни. Наступний за розмірами курган заввишки 5 м, діаметр – 70 м. Поверхня задернована, поли підорюються, насип – напівсферичної форми. Менші насипи мають такі розміри відповідно до порядку зменшення (висота/ діаметр): 2/40 м; два – по 1,5/40 м; вісім – по 1,5/30 м; 1/30 м; три – по 0,5/30 м. Поверхні розорюються, вершини сплощені, поли розтягнуті, насипи – сегментоподібної форми.

19.5.Братська могила радянських воїнів (іст.) №14

     Кладовище, при вході.

      У братській могилі поховано 126 воїнів 79-ї та 88-ї гв. сд, 11-ї шісбр та окремих частин 8-ї гв. А, які загинули 14–16 листопада 1943 р. під час визволення с. Томаківка та навколишньої території від гітлерівських військ, померли від ран у грудні 1943-го – лютому 1944 рр. У листопаді 1943 р. частини Червоної армії продовжували наступ на території Солонянського району. Дивізії 28-го гв. ск (генерал-майор С. С. Гур’єв) 8-ї гв. А (генерал-полковник В. І. Чуйков) 3-го Українського фронту (генерал армії Р. Я. Малиновський) після визволення сіл Настопіль та Грушівка, хутора Карайкове вийшли на підступи до с. Томаківка та станції Незабудине, розгорнули бої за них. Біля с. Томаківка пролягала розмежувальна смуга між підрозділами 79-ї гв. сд (генерал-майор Л. І. Вагін) та 88-ї гв. сд (полковник, з 17.11.1943 р. – генерал-майор Б. Н. Панков). Після запеклих боїв 14–16 листопада 1943 р. Томаківку було звільнено від гітлерівців, але полки 79-ї гв. сд, не спиняючись, продовжили наступ у напрямку на с. Зельбахівка (нині – с. Бузулуки, Криничанський р-н, Дніпропетровська обл.) ізав’язали за неї бій. Частину воїнів, які загинули, поховали в індивідуальних та братських могилах на місцях боїв, а 96 із них – у братській могилі в с. Томаківка. Після визволення с. Томаківка від гітлерівців тут базувався 4185 ХППГ (03.12.1943–20.02.1944). Померлих від ран поховали на громадському кладовищі в індивідуальних могилах. У 1956 р. до братської могили, що описується, з місць первинного поховання перенесли останки 30 радянських воїнів. У 1958 р. біля могили встановили залізобетонну скульптуру воїна, праворуч від якої розмістили металевий щит з відомими прізвищами похованих.

20. село Чернігівка

20.1.Могильник курганний (археол.) №49

     Розташований за 3,8–4 км на південний захід від центру села, на ріллі, на вододілі балок Мостова та Колтеба (Розтанівська), що впадають у р. Базавлук – притоку р. Дніпро, за 1,7 км на південь від б. Атальська – притоки б. Мостова. Виявлений у 2003 р. Є. Л. Фещенком, повторно обстежений у 2011 р. С. М. Ніколаєвим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. У складі могильника десять курганів, що розташовані на місцевості поумовній вісі схід – захід протяжністю 0,75 км. Домінуючий насип заввишки 6 м, діаметр – 50 м. Поверхня задернована, поли підорюються, вершина чітко виражена, насип – конічної форми. Другий за розмірами курган заввишки 2,5 м, діаметр – 40 м. Поверхня розорюється, вершина чітко виражена, поли розтягнуті, насип – сегментоподібної форми. Менші насипи мають такі розміри відповідно до порядку зменшення (висота/діаметр): 1,5/30 м; 1/30 м; 1/25 м; 1/20 м; 0,7/25 м; 0,5/30 м; 0,5/20 м; 0,3/12 м. Поверхні розорюються, вершини сплощені, поли розтягнуті, насипи – сегментоподібної форми.

21. село Чорнопарівка

     Памятник Ж. Молдогалієву, 1943 р. Памятка історії місцевого значення. (іст.) №15

22. село Якимівка

22.1. Курган (археол.) №50

      Розташований за 1,2 км на південний схід від центру села, за 1 км на захід від дороги, за 0,35 км на північний схід від басейну-накопичувачу колишньої зрошувальної системи, на ріллі, на вододілі балок Широка та Грушівка, що впадають у р. Грушівка – притоку р. Мокра Сура. Виявлений у 1982 р. археологом Дніпропетровського історичного музею ім. Д. І. Яворницького Л. М. Голубчик. Повторно обстежений у 2002 р. О. В. Рутковською та в 2011 р. С. М. Ніколаєвим – співробітниками Дніпропетровського обласного центру з охорони історико-культурних цінностей. Поодинокий курган заввишки 2 м, діаметр – 40 м. Поверхня розорюється, поли розтягнуті, вершина сплощена, насип – сегментоподібної форми.

22.2. Могили радянських воїнів (іст.) №16

     За селом.

     У 3 братських могилах поховано 167 воїнів 3-го Українського фронту, які загинули в жовтні 1943 р. у боях за визволення с. Максимовичеве (нині – с. Якимівка) та навколишньої території. 29 жовтня 1943 р. підрозділи 544-го  сп 152-ї сд (полковник П.І.Куліжський) 46-ї А (генерал-лейтенант В.В.Глаголєв) 3-го Українського фронту (генерал армії Р. Я. Малиновський) наступали в напрямку на с. Максимовичева, а 646-й сп тієї ж дивізії в напрямку на с. Михайлівка (нині в складі с. Якимівка). Ліворуч від останнього діяли полки 79-ї гв. сд (генерал-майор Л. І. Вагін) 8-ї гв. А (генерал-полковник І. І. Масленников). У ході запеклих боїв 30 жовтня 1943 р. села Максимовичеве, Михайлівка та інші навколишні населені пункти були визволені від гітлерівських військ. Воїнів, які загинули, поховали на місцях боїв у братських та індивідуальних могилах. У 1956 р. останки 164 радянських воїнів із місць первинного поховання перенесли до двох братських могил, які описуються. В 1959 р. поруч з ними в окремій могилі поховали останки 3 радянських воїнів, знайдених на місцях боїв. У 1968 р. за центральною могилою установили залізобетонну скульптуру воїна, праворуч від якої в 1969 р. розмістили металевий щит із відомими прізвищами похованих. Пізніше ліворуч від скульптури установлений такий же щит з прізвищами земляків, які загинули на фронтах Другої світової війни.

Всього по Святовасилівській ТГ :

Пам’ятки археології – 50, з них 1 – національного значення (могила Чекереська)

Пам’ятки історії та монументального мистецтва – 16

Пам'ятки архітектури та містобудування – 2 + 2 = 4

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

А – армія.

Вптап – винищувально-протитанковий артилерійський полк.

ГАБр – гаубична артилерійська бригада.

Гв. А – гвардійська армія.

Гв. сд – гвардійська стрілецька дивізія.

Гв. ск – гвардійський стрілецький корпус.

Гв. сп – гвардійський стрілецький полк.

ІГ – інфекційний госпіталь.

Ісб – інженерно-саперний батальйон.

Ісбр – інженерно-саперна бригада.

Мпомп – моторизований понтонно-мостовий полк.

МСБр – мотострілкова бригада.

МТС – машинно-тракторна станція.

Окр. – окремий(а).

ОМСБ – окремий медико-санітарний батальйон.

Помбр – понтонно-мостова бригада.

ППГ – польовий пересувний госпіталь.

Сд – стрілецька дивізія.

Сп – стрілецький полк.

ТБр – танкова бригада.

Тк – танковий корпус.

ТППГ – терапевтичний польовий пересувний госпіталь.

УГПЕП з ЕП – управління головного польового евакуаційного пункту з евакуаційним приймальником.

ХППГ – хірургічний польовий пересувний госпіталь.

Шісб – штурмовий інженерно-саперний батальйон.

Шісбр – штурмова інженерно-саперна бригада.

ЗМІСТ: